«Новий Шовковий шлях» як безпрограшний проект для Китаю та інших країн-учасниць

Ретроспективний погляд на китайську ініціативу та її перспективи від німецького прихильника Китаю

Berliner Zeitung, Німеччина

Одним з головних геополітичних гравців, який впливає на майбутнє світоустрою та формує глобальні союзи, зв’язки і залежності між державами і континентами, є Китай. Стратегічна ініціатива «Пояс і шлях» була започаткована Китаєм десять років. Вона передбачає мирну економічну експансію Китаю в Європу та в інші країни світу, захоплення нових ринків збуту та встановлення нових економічних залежностей країн, що потрапляють в сферу впливу Китаю на шляху реалізації проектів ініціативи. Війна росії в Україні дещо змінила конфігурацію торговельних шляхів для транспортування китайських товарів, послуг та ідей до Європи та інших країн світу, але не відмінила смисли забезпечення панування Китаю у світі. Нещодавній економічний форум, організований Пекіном з нагоди річниці заснування ініціативи «Пояс і шлях» та з метою згуртувати своїх прихильників і послідовників, на тлі новітніх загроз глобальному миру від війни росії в Україні, передбачувано потрапив до уваги експертів аналітичних центрів та політологів Європи і світу.

Німецьке столичне видання Berliner Zeitung надрукувало інтерв’ю з експертом-синологом, фахівцем у сфері логістики Уве Беренсом (Uwe Behrens), який вже 27 років живе і працює в Китаї та Індії. Так, у берлінському видавництві Edition Ost, Berlin вийшли написані ним книги «Образ ворога Китаю. Чого ми взагалі не знаємо про Китайську Народну Республіку (Feindbild China. Was wir alles nicht über die Volksrepublik wissen) та «Перебудова світу. Куди веде Новий Шовковий шлях?» (Der Umbau der Welt. Wohin führt die Neue Seidenstraße?). В інтерв’ю німецькому виданню Berliner Zeitung Уве Беренс розмірковує, як саме виник проект «Пояс і шлях» та які актуальні для Китаю проблеми він покликаний вирішувати.

Уве Беренс вважає цей проект надзвичайно великим успіхом, таким, що має безпрецедентний глобальний вплив. У вересні 2013 року в Казахстані лідер Китаю Сі Цзіньпін представив ідею побудови економічного поясу вздовж «Шовкового шляху», а через кілька тижнів, у жовтні 2013 року в Індонезії було представлено його бачення «Морського Шовкового шляху XXI століття». Світ тоді спостерігав і слухав, зазначив німецький експерт. З одного боку, багато західних засобів масової інформації в той час не сприйняли ініціативу Китаю всерйоз, йшлося про те, що Китай перевищив свої можливості і зазнає поразки. З іншого боку, експерти вже бачили посилення впливу Китаю в Центральній і Південно-Східній Азії та в Африці. Вони сприймали гасло «Новий Шовковий шлях» як відродження старого китайського торгового панування. До вивчення і обговорення стратегічного плану лідера Сі долучилися історики і пояснили, що саме було важливим для Європи та Азії в минулі століття. Але лише деякі експерти визнали, що було і є наразі справжнім ядром ініціативи щодо створення «Нового Шовкового шляху».

Глава Китаю Сі Цзіньпін та інші світові лідери на форумі «Шовкового шляху» в Пекіні.
Джерело: Getty Images

Зокрема, у 1961 році Танганьїка, нині Танзанія, отримала незалежність від британського колоніального панування. З 1964 року, об’єднавшись із Занзібаром, молода африканська республіка стала на соціалістичний шлях і зазнала санкцій колишніх колоніальних держав. Була втрачена можливість експортувати сировину з багатих родовищ міді залізничним сполученням через південноафриканський порт Дурбан. Тому Танзанія звернулася до економічно сильних країн, Світового банку та Міжнародного валютного фонду з проханням про допомогу для будівництва незалежної залізничної лінії до Дар-ес-Салама. На той час ще молода Китайська Народна Республіка єдина виявила бажання допомогти і надала не лише власні фінансові ресурси, але й матеріали та необхідне устаткування. Весь китайський народ став на допомогу африканським побратимам, які щойно звільнилися від колоніального панування. Ця дружба допомогла Китаю у боротьбі за міжнародне визнання за кілька років потому, зокрема, сприяла поверненню Китаю його законного місця в ООН, вважає Уве Беренс.

Відповідаючи на запитання, чи вважає експерт ініціативу «Пояс і шлях» інфраструктурним заходом Китаю та інвестицією для отримання політичного впливу, Уве Беренс повідомив, що частково так воно і є. Особливістю стратегії експансії Китаю на Захід є те, що вона здійснюється без військового втручання, як це практикували і практикують інші супердержави. З економічним розвитком Китаю після запровадження відкритої економічної політики Китайської Народної Республіки безперервно розвивалося дружнє рівноправне співробітництво з країнами Африки, а також із Центральною Азією. До початку XXI століття Китай інвестував у значну кількість проектів в Африці. Після 1990 року Китай активізував співпрацю з країнами Центральної Азії з метою побудови добросусідських відносин з цими новими незалежними державами, підтримки їх розвитку та сприяння двосторонній торгівлі. Великі потужності китайської будівельної та сталеливарної галузей, а також активне торговельне сальдо та накопичені валютні резерви були використані для надання позик. Китайським урядом була ініційована та просувалась «Політика виходу на зовнішні ринки» (The Go Out policy).

Китайська ініціатива «Пояс і шлях». Жовтий — «Економічний пояс Шовкового шляху», зелений — «Морський Шовковий шлях».
Джерело: Sarker, M.N.I., Hossin, M.A., Yin, X.H. and Sarkar, M.K.(2018) One Belt One Road Initiative ofChina: Implication for Future of Global Development. Modern Economy, 9, 623–638.

В рамках стратегічної ініціативи «Пояс і шлях» реалізовано значну кількість інфраструктурних проектів, зокрема (у тому числі за особистої участі Уве Беренса) відкрився новий залізничний прикордонний пункт Алашанькоу-Достик між Китаєм і Казахстаном, у Сіньцзяні були організовані перші контейнерні перевезення з Китаю до Європи.

У той час, нагадує експерт, на Заході панувала думка, що настав «кінець історії» і що домінування американських економічних моделей забезпечено назавжди, як тоді висловився політолог Френсіс Фукуяма. Після 1990 року США, ЄС і Японія вважали, що неоліберальний капіталізм з його транснаціональними корпораціями та могутністю вільного ринку може сприяти розвитку інфраструктури відповідно до потреб корпорацій, а отже, і людей. Державне управління процесами виробництва було відкинуте, а китайська державна економічна політика засуджувалася.

Згодом Китай частково відкрився економічно, але він не покладався лише на сили вільного ринку, а створив власні інституційні рамки, що мали певні впливи й на створення та розбудову «Нового Шовкового шляху». Зокрема, згідно з державною економічною політикою, Пекін надав кредити для розширення інфраструктури у Центральній Азії та будівництва нових заводів на транспортних шляхах, сприяючи таким чином індустріалізації, місцевому благополуччю та міжнародній торгівлі.

Завантаження товарів, призначених до країн-учасниць ініціативи «Пояс і шлях», на вантажні судна в порту Циндао в китайській провінції Шаньдун.
Джерело: NurPhoto/imago

Активний розвиток китайської ініціативи не залишився поза увагою у США, які переслідували власні геостратегічні інтереси в Афганістані та в Центральній Азії. У 1999 році Палата представників Конгресу США прийняла «Акт про стратегію Шовкового шляху» (Silk Road Strategy Act), який мав на меті захистити американські інтереси в Центральній Азії та на Кавказі. У 2011 році тодішній держсекретар США Гілларі Клінтон у своїй промові в індійському Ченнаї оголосила про американську ініціативу «Нового Шовкового шляху» (The New Silk Road Initiative). Вона передбачала розширення впливу США в регіоні, починаючи від Афганістану, з наміром забезпечити стабільність і демократію в цих країнах.

Через два роки, у 2013 році, Китай представив власну ініціативу щодо будівництва «Нового Шовкового шляху», пізніше названою ініціативою «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative, BRI). Повторюючи наративи офіційної влади у Пекіні, експерт Уве Беренс зазначає, що особливість китайського проекту у тому, що він не містить військових аспектів, а спирається на довгострокові інвестиції в інфраструктуру та енергетичну галузь задля розвитку та індустріалізації країн-учасниць. Мета проекту, зазначає Уве Беренс — підвищення місцевого добробуту без політичних чи економічних умов. Навпаки, з боку Китаю гарантувалося невтручання у внутрішні справи країн-партнерів. Завдяки китайській ініціативі глобальне процвітання має покращитися завдяки мережевим зв’язкам та об’єднанню глобальних ринків, а бідність буде подолано.

Дуже різні соціокультурні обставини у відповідних країнах були зустрінуті по-різному. Німецький експерт підкреслює, що стратегічна ініціатива Китаю охоплює всі аспекти суспільного життя в усьому світі — нові технології цифрової економіки, енергетичний перехід до відновлюваних джерел енергії, охорону здоров’я та, що не менш важливо, культурний обмін. На Євразійському континенті запроваджено шість економічних коридорів: Китай — Монголія — Росія, Новий Євразійський континентальний міст (New Eurasian Continental Bridge), Китай — Центральна Азія — Західна Азія (аж до Ірану та Туреччини), Китай — Пакистан, Бангладеш — Китай — Індія — М’янма та Китай — Південно-Східна Азія (аж до Сінгапуру). У цих економічних коридорах за рахунок кредитів китайських банків здійснюються інвестиції в залізниці, автодороги, лінії енергопостачання та трубопроводи. В інвестиційних зонах розташовані промислові підприємства, спеціальні економічні зони та торговельні майданчики. Завдяки контактам з людьми із залучених країн-партнерів також активізується культурний обмін. Водночас нові транспортні сполучення через Центральну Азію з Китаю до Європи, та сполучення з Південно-Східною Азією через порти Малайзії, М’янми чи Пакистану є альтернативою морському транспортуванню через Малаккську протоку.

Китайський інструктор і місцевий робітник-стажер оглядають поїзд Момбаса — Найробі в Кенії.
Джерело: Imago

Відповідаючи на запитання щодо відмінностей китайської присутності в Африці від проектів в інших регіонах світу, німецький експерт нагадав, що в Африці в минулі століття колоніальні держави будували лише транспортні сполучення з заморськими портами, щоби грабувати природні ресурси, щоб ніяка внутрішньоафриканська торгівля не могла (і навіть не повинна була) розвиватися. Кредити від Китаю, спрямовані на внутрішньоафриканську інфраструктуру, тепер забезпечують зв’язок між африканськими країнами, сприяють внутрішньоафриканській торгівлі, взаємній економічній співпраці та, відповідно, зростанню рівня політичної незалежності.

Експерт Уве Беренс вважає, що закиди стосовно того, що країни Африки лише розграбовуються, насправді не мають підстав, оскільки, якщо зараз озирнутися на події в Африці, то стане зрозуміло, що країни континенту насправді звільняються від панування колишніх колоніальних держав.

У період між 2013 і 2023 роками було введено в експлуатацію близько 10 тис. кілометрів залізниць, близько 100 тис. кілометрів доріг, 100 нових або модернізованих портів і велика кількість шкіл і лікарень. Країни Африканського Союзу змогли погодити внутрішньоафриканську угоду про вільну торгівлю, тим самим підтримуючи одна одну у своєму розвитку. Мита на імпорт до Китаю були скасовані для 98 відсотків експорту з багатьох африканських країн.

У Південно-Східній Азії відкрито залізничне сполучення з Китаю з Лаосом. На цій лінії сполучення розвивається місцева промисловість. У Малайзії швидкими темпами будують трансмалайзійську залізницю для сполучення із Сінгапуром. Будівництво пакистанської залізниці, основного проекту Китайсько-пакистанського економічного коридору (China Pakistan Economic Corridor), йде повним ходом, а будівництво порту Гвадар, включаючи організовану там спеціальну економічну зону, наближається до завершення. У М’янмі будується порт К’яукпхю з під’єднанням до залізничної лінії сполучення з Китаєм.

Китайсько-пакистанський економічний коридор.
Джерело: Die Tageszeitung

Завдяки глобальній багатосторонній торгівлі країни Африки та Азії, як і Китай, можуть диверсифікувати торгівлю, а також постачання та імпорт сировини, тут відзначається значна економічна динаміка. Для всіх сторін, Китаю і країн-учасниць «Нового Шовкового шляху», існують переваги, тобто реальна безпрограшна ситуація (Win-win-Situation). Такий розвиток подій створює прямі геополітичні виклики для Заходу.

Ще до офіційної інавгурації ініціативи «Пояс і шлях» Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан разом з Китаєм, з огляду на активізацію ісламістських угруповань, для забезпечення спільної політики безпеки у 2001 році заснували Шанхайську організацію співпраці (ШОС). З плином розвитку проекту «Нового Шовкового шляху» ця організація брала на себе все більше економічних завдань. Країни із взаємним політичним напруженням — Індія та Пакистан — також приєдналися до цієї організації, маючи намір співпрацювати з іншими країнами «Шовкового шляху». Інші азійські країни, зокрема Іран, також подали заявку на вступ до ШОС. Світові країни, що розвиваються (Бразилія, Індія, Китай, Росія та пізніше Південна Африка), об’єдналися в організацію БРІКС, щоб підтримувати одна одну та працювати разом у багатьох сферах. І ШOC, і БРІКС є важливими організаціями, які підтримують «Новий Шовковий шлях» і сприяють успіху ініціативи. Разом з іншими країнами БРІКС Китай заснував Новий банк розвитку (New Development Bank, NDB), а з багатьма іншими країнами, включаючи Німеччину — Азійський банк інфраструктурних інвестицій (Asian Infrastructure Investment Bank, AIIB). Ці банки надають кредити згідно з принципами ініціативи, тобто без політичних чи економічних умов і без втручання у внутрішні справи країн-реципієнтів. Станом на серпень 2023 року 152 країни є партнерами ініціативи «Пояс і шлях», а Китай є найважливішим торговим партнером для більшості країн і регіонів світу. На погляд експерта Уве Беренса, справжня мета «Нового Шовкового шляху» — допомогти країнам «Глобального Півдня» розвиватися, подолати бідність і досягти процвітання, водночас використовуючи переваги багатосторонньої торгівлі.

Ці незахідні альянси мають велику привабливість, адже після кількох років успішного розвитку ініціативи «Пояс і шлях» багато країн Європи, як і США, зрозуміли, що вона є успішною для Китаю, що країни «Глобального Півдня» тісніше співпрацюють з Китаєм та між собою та все більше відвертаються від раніше домінуючих держав. Зважаючи на загрозу надмірного поширення впливу Китаю, Європейський Союз започаткував зустрічну ініціативу під назвою «Глобальний доступ» (Global Gateway Initiative), а США проголосили ініціативу «Побудова кращого світу» (Build Back Better World Partnership, B3W). Під час саміту G7 у червні 2022 року американський президент Байден об’єднав обидва проекти в ініціативі «Глобальне партнерство з інфраструктури та інвестицій» (The Partnership for Global Infrastructure and Investment, PGII).

В межах цієї ініціативи передбачається надання 600 млрд доларів США, насамперед із США та європейського приватного сектора, які будуть спрямовані в кліматично нейтральну інфраструктуру та цифрову економіку відповідно до західних ідей та інтересів. «Глобальний Південь» визнав тоді, що ця ініціатива не спрямована проти цих країн, а виключно проти Китаю. Щоб вирішити поточні глобальні проблеми, такі як зміна клімату, енергетичний перехід і відмова від викопних видів палива, глобальний голод, пандемії, військові конфлікти та міграції біженців, потрібні спільні зусилля та ініціативи не проти, а назустріч один до одного. Європа може протистояти зміні клімату чи потоку біженців з Африки лише у тому випадку, якщо Африканський континент звільниться економічно та соціально, якщо бідність буде подолано за допомогою інфраструктурних проектів, промисловості та продуктивного сільського господарства. Китайська ініціатива «Пояс і шлях» показала шлях до вирішення викликів XXI століття. Вона служить людству дороговказом до мирного майбутнього, вважає Уве Беренс.

* * * * *

Україні доцільно виважено ставитися до ініціативи Китаю «Пояс і шлях», орієнтуючись на власні національні інтереси та на пріоритети зовнішньої політики, узгоджені з нашими стратегічними партнерами, насамперед США і Великою Британією. Китайський «наступ» на дрібні країни-члени ЄС свідчить, що інтереси Пекіну зовсім не обов’язково співпадають з національними інтересами країн Європейського континенту. Врахування особливостей геополітичної ситуації на континенті та у світі буде обов’язковим для України після завершення війни та перемоги над путінською росією.

Підготував Сергій Польовик